Герої сучасності серед нас
Пишаємося!
Радченко Михайло Володимирович народився 13 жовтня 1994 року в с.Українське Середино-Будського району Сумської області.
У 2010 році закінчив Зноб-Трубчевський НВК.
З 2010 року по 2014 рік навчався в Путивльському коледжі на ветеринарного фельдшера. Після закінчення якого працював з 21.07.2014р. по 22.10.2014р. в С-Будській районній лікарні на посаді лікаря ветеринарної медицини.
У листопаді 2014 року пішов до лав Збройних Сил України, заключивши в подальшому контракт на три роки.
Отримав такі нагороди:
- Почесна відзнака - «Нагорода учасника бойових дій».
- Нагрудний знак – «Учасник АТО».
- Медаль – «Перемога за нами», сектор «Б».
- Медаль – «Захисник Вітчизни».
За час служби за контрактом отримав поранення:дотичне осколкове поранення голови, контузія другого ступеня. На даний час проходить службу за контрактом у воєнній частині А 0536 головним сержантом.
Черненко Олександр Миколайович народився 18 лютого 1978 року в селі Кренидівка в сім’ї колгоспників Черненка Миколи Олександровича і Черненко Раїси Сергіївни.
В 1993 році закінчив Кренидівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. Після школи вступив до Зноб – Новгородського ПТУ №39 та здобув професію «тракторист – машиніст, водій категорії «С»» та слюсар – ремонтник І – розряду.
Після закінчення училища у 1996 році став працювати трактористом у колгоспі «Прогрес», в кінці 1996 року був призваний до армії. Службу проходив у місті Київ з 1996 по 1998 рік.
Після служби працював у своєму селі у ЧП «Кренидівка».
На початку квітня 2014 року був повторно призваний до лав ЗСУ для захисту Батьківщини.
Першу підготовку проходив у місті Шостка, де охороняв воєнні об’єкти. Після чого був відряджений до міста Харків, де проходив навчання оператором – наводчиком на БТР – 4 Е. Після чого був відправлений з товаришами на 32 блокпост.
Про АТО Олександр згадує:
- Наші хлопці розміщувалися в бліндажах, а ми вибирали місце в лісі, спали в машині, так було безпечніше. Лісосмуги були вузькі, сховатися було ніде, бо обстрілювали з усіх сторін, тому на одному місці стояти було неможливо. На цій ділянці фронту сконцентрувалось кілька сотень бойовиків, артилерії, танків. У захисників блокпоста була тільки стрілкова зброя і БТР.
Через деякий час бойовики перекрили дорогу своїми блокпостами. Оточили остаточно 32 блокпост і замінували підходи до нього. Вони наступали відкрито, йшли, стріляли за 4 км, а у нас був «режим затишшя». Ми тільки спостерігали: вони могли, а нам не можна…
В облогу потрапило 2 машини, були поранені. Ми на БТР виїхали забирати людей, та нам поцілили в башту … в одному пощастило, що боєкомплект не здетанував.
Бойовики не чекали, що хтось буде прориватись із оточення. По дорозі ще підібрали поранених і довезли на 29 пост, а звідти хлопців перевезли у воєнний шпиталь. Потім дізналися, що всі вижили! Єдиний БТР, командиром якого був Горелов Василь, а водієм Троценко Костянтин і оператор – наводчик Черненко Олександр, вийшов із оточення. Екіпаж отримав наказ повернутися до м. Харків, але хлопці відмовилися. Так як не було зв’язку з блокпостом, вирішили дочекатися всіх своїх… Вірили і сподівалися… І хлопці вийшли, але, на жаль, не всі…
За цей героїчний вчинок Олександр був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступені.
На даний час Олександр мешкає в рідному селі Кренидівка і працює в ПП АФ «Журавка».
Пишаємось такими людьми, які, не шкодуючи себе, йшли захищати Батьківщину – наш дім! Нехай вони будуть прикладом справжньої мужності і відповідальності наступним поколінням. Героям слава!
