Герої рідного краю
Єрмолай Васильович Четвертаков (його тоді називали – Четвертак) родом із селян-кріпаків в селі Мефедівка, Середино-Будского району Сумскої області. Беручкий до всього доброго. У 23 роки (у 1804 р.) його віддали в солдати у Київський драгунський полк, де мужнів, набирався сил і знань. Доводилося брати участь у закордонних походах російської армії. Не мав драгун ні чинів, ні якихось військових звань. Натомість у нього було щось більше: відвага, впевненість у своїх діях, віра в перемогу правди і справедливості. Був чудовим вершником на своєму бойовому коні. А ще мав серед однополчан прихильну заздрість. На грудях рядового драгуна сяяла найвища солдатська нагорода – знак Військового ордена.
Вручили йому цю відзнаку як герою Вітчизняної війни 1812 року. За те, що він своєю хоробрістю, вірністю присязі Батьківщині допоміг Кутузову зламати хребет величезної 600-тисячної армії Наполеона – наймогутнішої в Європі, добре вимуштруваної і технічно оснащеної. Нехай допомога ця невеличка, але вона – втілення народного потягу до свободи і незалежності, прагнення бути господарем своєї землі.
...З початку Вітчизняної війни 1812 року драгунський полк Четвертака вступив у запеклі бої із загарбниками, захищав міста і села від розбійницьких нападів французів. Важкі дороги війни простяглись по землях Білорусі, Росії. В одній із кавалерійських атак полку під Смоленськом ворогам вдалося захопити в полон нашого земляка. Після знущань та принижень сміливець утік. Там, у незнайомій місцевості, він не склав зброї. Кликав селян до боротьби із загарбниками. У тилу ворога – у селах Гжатського повіту з’явилася очолювана ним невеличка група народних месників із вилами та сокирами в руках. Невдовзі у ній вже було майже 300 бійців. Люди відгукнулися на заклик сміливого драгуна, пішли за ним. Ватажок розділив групу на дві частини. Одна – охороняла навколишні села від французів. Інша – проводила рейди по тилах завойовників. Незабаром група Четвертака стала підрозділом народного ополчення з майже чотирма тисячами «бойових штиків». Йому вже було під силу громити навіть крупні ворожі угруповання.
Одного дня після ретельної розвідки (в загоні вже існувала і така служба) партизани вщент розбили батальйон французької піхоти, захопили чимало зброї, конче потрібної месникам. Іншим разом із вміло влаштованої лісової засідки під вогонь партизанів потрапив підрозділ ворожої кавалерії. Чимало вояк, як народну відплату за вчинені ними злодіяння, знайшли тоді собі смерть. Неодноразово бійці Четвертака з саморобними (спочатку) піками в руках перестрівали ворожі обози, обеззброювали охорону і забирали собі усіляку амуніцію.
В результаті сміливих дій простих, ще не зовсім навченій військовій справі, людей весь Гжатський повіт Смоленської губернії було визволено від ворогів. То була суттєва допомога російській армії у вигнанні непроханих завойовників із рідної землі. То був народний (хай і невеличкий за масштабами) подвиг. То був подвиг і нашого Єрмолая Четвертака.
Після ганебної втечі французів із загарбаного ними краю сміливець зустрівся зі своїм драгунським полком, який повертався додому з відомої героїчної Бородінської битви. Керівництво полку вважало його загиблим. А тут – живий! Переможець! Героїчні вчинки солдата, його подвиг гідно були оцінені. Отоді на грудях героя і засяяв знак Військового ордена – знак найвищої солдатської доблесті. На плечі рядового Четвертака лягли погони унтер-офіцера.
Подальша доля нашого відважного земляка, на жаль, невідома. Але, думається, він до кінця свого життя залишався вірним сином своєї Батьківщини. Служив їй вірою і правдою.
Про мужність нашого земляка письменник Борис Наріжний написав книжку.