18 травня – День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Щороку 18 травня у світі відзначають пам’ять жертв депортації кримців. В Україні з 2014 року цього дня офіційно відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу, а з 2016 року — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Депортація кримських татар — примусове виселення кримськотатарського населення Кримської АРСР, розпочате НКВС 18 травня 1944 року. Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму у 1944 році геноцидом кримців і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Підстави
Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії і навіть брали участь у партизанському, підставою для депортації стало звинувачення в співпраці з Третім Рейхом, що було відзначено у Постанові Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 р. про виселення кримців
Кримських татар, що воювали в частинах Червоної Армії, після демобілізації також було піддано депортації. Відомі винятки, коли окремих офіцерів з числа кримців не було вислано до місця депортації як спецпереселенців (наприклад, Амет-Хан Султан), проте їм було заборонено жити в Криму. Усього за 1945–1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар-ветеранів війни, зокрема 524 офіцери і 1392 сержанти.У 1952 році (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди..
Попри те, що вони не жили в окупації і не могли брати участь в колабораціоністських формуваннях, депортації було піддано також кримських татар, які евакуювалися з Криму до приходу німецьких військ і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року.
Депортація
Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.
Зі спогадів тих, хто пережив депортацію:
«Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей — у вікно».
«Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагона і залишали на станції, не даючи ховати».
«Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип’ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз’їздах, ніхто їх не ховав».
«Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. … Ховати не давали».
У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 597 осіб), на Урал і в Костромську область.
Подальша доля кримських татар
Значна кількість переселенців, виснажених трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944—45 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15—25%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46 %, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-і роки. Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише «за 6 місяців 1944, тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року померло 16 052 осіб (10,6%)».
Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину в кінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично — до 1989. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці «перебудови» 1989 року.
Наслідки для Криму
Якийсь час після виселення кримських татар серед решти населення Криму були поширені панічні настрої. Багато хто боявся, що незабаром депортують і всіх інших. Особливо посилилися ці настрої після депортації в червні 1944 року кримських вірмен, болгар і греків. З протоколу пленуму Кримського обкому ВКП (б) 14 червня 1944: «Багато таких розмов: «Ось татар вивезли і нас будуть вивозити».
«Деякі райони (гори і Південний берег Криму, населені до того переважно кримцями) залишилися практично без населення. У Куйбишевському районі залишилося всього населення 672 чол., Алуштинському — 2637, Судацькому — 3380, Балаклавському — 2233. Аналогічне становище з населенням в Карасубазарському, Бахчисарайському, Ялтинському районах»
Після депортації кримських татар в Криму двома указами від 1945 і 1948 років було перейменовано всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків та Судака) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (понад 80% від загальної чисельності поселень Криму).
У цитатах
Ернст Кудусов, голова московського земляцтва кримців: «Сталін вирішив знищити кримських татарів тому, що це народ, який не раболіпствує, він ніколи не знав рабства. А Сталін звик керувати рабами. Тому йому дуже подобалися російські — колишні раби, нащадні раби. Тисячолітнє рабство, нічого тут не зробиш».
Мустафа Джемілєв ще у 2014 р. говорив, що у колах ФСБ є прибічники нової депортації кримських татар: «Існує думка: залишати чи не залишати кримських татарів, домовлятися з ними чи не домовлятися, чи потрібно домовлятися на тих умовах, які вони вважають можливими. Як нам повідомили, прибічників депортації та створення умов, які забезпечать максимально вихід кримських татарів з Криму, більшість. Є ті, хто вважає, що це зашкодить іміджу Росії».
У мистецтві депортація змальована у фільмі «Хайтарма», відзнятому телеканалом ATR. Нещодавно пісня «1944» української співачки Джамали здобула перше місце на конкурсі Євробачення-2016. Пісня присвячена трагічним подіям депортації кримськотатарського народу, від якої потерпіла також сім’я самої Джамали.
